Конституційний обов’язок боронити незалежність рідної держави має перевагу над бажанням заявника бути опікуном недієздатної особи

Тим більше, якщо в родині є інші члени сім’ї, які можуть бути опікунами, а сам недієздатний чоловік перебуває на повному державному утриманні в спеціалізованому інтернаті. 

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу, подану заявником та представником заявниці на ухвалу місцевого суду, якою заявникам відмовлено у задоволенні заяви про зміну піклувальника над недієздатною особою. Апелянти просили скасувати оскаржувану ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

Колегія суддів відмовила у задоволенні апеляційних вимог заявників з наступних підстав.

Із матеріалів справи відомо, що сина заявниці рішенням місцевого суду визнано недієздатним через хворобу, а матір призначено його опікуном.

Хворий перебуває на повному державному утриманні в спеціалізованому медичному закладі.

Опікунка та її чоловік у лютому 2022 року виїхали та по цей день проживають в одній із європейських країн. З огляду на це жінка та її старший син звернулися до суду із заявою про зміну піклувальника над недієздатною особою.

Верховний Суд у постанові від 07.04.2022 року у справі № 712/10043/20 зазначив, що при призначенні опікуна важливі і повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, щоб забезпечити нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Апеляційний суд оцінив рішення виконавчого комітету міської ради щодо можливості призначення опікуном заявника та прийшов до висновку про те, що воно не містить обґрунтувань, чому саме його, а не іншу особу необхідно призначити опікуном. Відсутні й відомості про те, чи є у недієздатного чоловіка інші близькі родичі, які могли б виконувати обов’язки опікуна. Тим більше, що недієздатний чоловік забезпечений державою постійним необхідним доглядом.

Залишаючи оскаржувану ухвалу суду попередньої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з його позицією про те, що обов’язок оборони України має перевагу над бажання заявника призовного віку бути опікуном недієздатного брата, про якого піклується дрежава.

Згідно зі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається опікунам осіб, визнаних судом недієздатними.

Разом із тим, станом на сьогодні саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення її опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов’язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та її територіальної цілісності, повинен з’ясувати необхідність такого опікунства, уникаючи можливих зловживань в цьому напрямку та належним чином мотивуючи свій висновок про можливість призначення особи опікуном недієздатної особи та, перш за все, необхідність такого.

На переконання суду, конституційний обов’язок боронити незалежність та територіальну цілісність України, має перевагу над бажанням заявника призовного віку бути опікуном недієздатної особи за обставин існування інших членів сім’ї, які можуть бути опікунами.

У цій справі подання органу опіки та піклування про призначення заявника опікуном над недієздатним братом не містить належної мотивації, а також будь-яких обґрунтувань чи мотивів з посиланням на наявні докази щодо можливості заявника бути опікуном та визначення конкретних обставин, які зумовлюють необхідність такого призначення, а містить лише посилання на можливість заявника бути опікуном, відсутність заперечень проти цього з боку інших родичів та бажання матері, яка на даний час є опікуном і не надала достатніх доказів неможливості здійснення своїх повноважень в силу стану здоров’я. А беручи до уваги те, що її підопічний упродовж десяти років постійно перебуває у спеціалізованому інтернаті, обставини проживання її як опікуна за межами України не є визначальними для розгляду цього спору.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року у справі № 564/1053/24 (провадження № 22-ц/4815/866/24).